Життєвий шлях Андерсена

      Народився майбутній письменник 2 квітня 1805 року в невеличкому містечку Оденсе на острові Фен. Його батько Ганс Андерсен був звичайним чоботарем, а мати працювала прачкою і теж походила з незаможної родини.

      З самого дитинства майбутній митець був неймовірним мрійником і фантазером, час від часу влаштовував домашні вистави, що дуже подобалися дітлахам.

      У 1816 році батько Ганса Крістіана помирає, і хлопчику доводиться влаштуватися на роботу, щоб забезпечити сім’ю. Працював він у різних місцях:

1. Спочатку він був помічником ткача, 
2. Потім подався у помічники до кравця,
3. Згодом довелося працювати навіть на тютюновій фабриці.

      Ганс Крістіан був дуже замкнутою дитиною з блискучими блакитними очима. Майже весь час він проводив, сидячи в кутку, і займаючись своєю улюбленою справою – постановками у ляльковому театрі. Любов до театру він не втрачає і в більш дорослому віці.

      Досягнувши 14-літнього віку, Андерсен вирушає до Копенгагену. Мати не заперечувала проти цієї подорожі, бо думала, що зіткнувшись зі складнощами великого міста, хлопець швидко повернеться додому. Коли вона поцікавилася у сина, чому він залишає її і рідний дім, хлопець відповів: «Щоб стати всесвітньо відомим!».

      Від’їзжаючи до Копенгагену Ганс Крістіан хотів влаштуватися до театру, бо обожнював все, що з ним пов’язано. Йому вдалося отримати деяку суму грошей по рекомендаційному листу високопоставленого полковника, в родині якого він в дитинстві часто влаштовував вистави. На протязі цілого року життя у великому місті хлопець, не втрачаючи віри, намагався влаштуватися до театру.

      Спочатку він відвідав відому співачку, і, згораючи від хвилювання, просив її про допомогу в працевлаштуванні до театру. Співачка пообіцяла допомогти юнакові, але тільки для того, щоб нарешті здихатися від настирного дивного стрункого підлітка. Звісно, своєї обіцянки вона не дотрималася. Пізніше, ця співачка зізнається Андерсену, що тоді вважала його просто божевільним.

      Ганс Крістіан Андерсен був рослим підлітком з видовженними й тонкими кінцівками і шиєю, а також доволі довгим носом. Він являється своєрідним прототипом Гидкого Каченя. Та приємний голос і чисельні прохання допомогли юнаку, якого не можна було назвати красенем, все ж таки влаштуватися до Королівського театру, куди його прийняли, скоріше всього, тільки через жалість. У Королівському театрі Андерсен грав виключно другорядні ролі. З часом його стали залучати до гри все рідше і рідше, а потім і взагалі перестали, бо голос юнака почав змінюватися через дорослішання. Невдовзі хлопець втратив омріяну роботу, і весь свій час почав присвячувати написанню казок. Написавши п’єсу, що складалася з п’яти актів, він надіслав лист королю, переконавши його виділити кошти на видання. В першу книжку входили також вірші молодого автора.

      Ганс Крістіан Андерсен не забув прорекламувати свою книжку, давши анонс у газеті. Книжку надрукували, але ніхто не хотів її купувати, тому письменнику не залишалося нічого іншого, як зробити театру з пропозицією організувати виставу по одній із його п’эc. Звичайно в театрі відмовили молодому автору, який зовсім не мав досвіду. Однак, бачачи великий потенціал, юнаку запропонували вчитися.

      Люди, що співчували бідному, та дуже талановитому хлопцю, відправили клопотання датському королю Фредеріку VI, яке не залишилося непоміченим. Король дозволив молодому Андерсену навчатися в школі в місті Слагельс. Потім він продовжив навчання в іншій школі, що знаходилася в Ельсинорі теж за державний кошт. Це означало, що талановитому юнаку не треба було більше думати, де знайти гроші на прожиття.

      Інші учні, що навчалися з Андерсеном в школі, були молодшими за нього на 6 років. В подальшому письменник неодноразово згадував шкільні роки, як найпохмуріший час свого життя, через те, що ректор постійно суворо критикував його роботи. Образ сварливого ректора ще довго приходив Андерсену у нічних кошмарах. В 1827 році юнак закінчив школу, але на протязі усього життя писав, допускаючи безліч помилок. Видатний митець так і не зміг освоїти грамоти.

      У 1829 році Ганс Крістіан Андерсен публікує фантастичну повість «Піша подорож від каналу Холмен до східного краю Амагера». Вона принесла автору неймовірну популярність. До 1833 року видавалося мало подібних робіт, тому Андерсен отримав від датського короля значну суму в якості грошової допомоги, яка допомогла йому перший раз в житті виїхати закордон. З того часу він написав безліч літературних творів, включаючи збірку «Казки», що прославила його у 1835 році. Вона публікувалась тричі:

• вперше у 1835 році,
• вдруге у 1838 році,
• втретє у 1845 році.

      Друга спроба повернення Андерсена до театру відбулася у 1840-х роках, але була не зовсім вдалою. Втім він ще раз підтвердив свою геніальність, видавши нову збірку «Книга з малюнками без малюнків». На той час вся Європа вже знала Андерсена як відомого письменника. В червні 1847 року він вперше прибуває до Англії і навіть удостоюється урочистої зустрічі. У другій половині 1840-х років, а також у наступні роки він продовжує видавати свої п’єси і романи.

      Остання казка, яку написав Андерсен, вийшла перед Різдвом у 1872 році. У тому ж році Ганс Крістіан Андерсен впав з ліжка, зазнавши серйозних травм, які так і не зміг вилікувати, хоча прожив ще 3 роки. Неперевершений письменник пішов з життя 4 серпня 1875 року і був похований на кладовищі «Ассистенс» у Копенгагені.

Додаткові матеріали:

Презентація "Життя та творчість Ганса Крістіана Андерсена"

Творчий шлях Андерсена

      Казки Андерсена займають важливе місце у історії національної культури Данії, оскільки письменник вклав у них глибокий конкретно-історичний сенс. У його творчості дана широка критика датського суспільства 20—70-х років ХІХ століття.

      Казки Андерсена зрозумілі людям різного віку, різних епох, різних країн. Вони сприяють формуванню дитячої свідомості, виховують в них щось на кшталт демократизму.

Андерсен — демократ і гуманіст, світогляд якого складалося під сильним впливом традицій Просвітництва і сучасних йому політичних подій у Європі; він привітав Липневу революцію у Франції й оспівував «древо свободи», котре виросло у Парижі. Співчутливо ставився він до революційних подій у Італії, Швейцарії, Греції та до селянського руху на своїй батьківщині.

Письменник боровся за етичний ідеал справедливості, добра, кохання, і людської гідності. Ці просвітницькі й гуманістичні принципи Андерсен поклав основою своєї творчості. На самому початку літературного шляху письменник дотримувався традицій романтичної школи, але вже в кінці 20-х виступив проти надмірної фантастики німецького романтизму у творчості його датських епігонів. Надалі Андерсен вимагав, щоб література правдиво висвітлювала життя.

Андерсен почав писати ще на початку 20-х і пробував свої сили у жанрах лірики, роману, драматургії, колійного нарису, біографічного етюду тощо.  Навіть у найбільш перших його віршах чітко видно мотиви майбутніх казок («Русалка з острова Самсё», «Хольгер-Датчанин», «Снігова Королева» тощо.), а пізніше його патріотизм («Данія — моя батьківщина») та співчуття волелюбним ідеалам («Вартовий», «Шільйонський замок»).

Великий інтерес викликають романи Андерсена «Імпровізатор» (1835), потім «Про. Т.» (1836), у яких позначився невиконаний задум творів про Липневу революцію.

Більшість спадщини Андерсена — його казки й історії:

1. Збірники: «Казки, розказані дітям», 1835—1842; 
2. «Нові казки», 1843—1848; 
3. «Історії», 1852—1855; 
4. «Нові казки й історію», 1858—1872).

Користуючись народними датськими сюжетами і створюючи нові оригінальні казки, Андерсен вніс глибоко актуальний вміст у свої твори, відбив у яких складні протиріччя сучасної йому дійсності:

• «Маленький Клаус і Великий Клаус», 
• «Принцеса на горошині», 
• «Нова сукня короля», 
• «Калоши щастя» та інших.

Своєрідність цих чудових казок у тому, що Андерсен, з одного боку, надзвичайно наблизив до життя найфантастичніших персонажів власних творів («Дюймовочка», «Русалонька»). З іншого боку, він додав фантастичність звичайним, реальним предметів і явищам. Також важливими є андерсенівський гумор і жива розмовна мова. Надзвичайно велика у творах Андерсена й роль оповідача. Оповідач є носієм етичного ідеалу Андерсена, виразником його кредо, зразком його позитивного героя. Він виголошує скрутне становище народу і засуджує його поневолювачів, він викриває пороки світського суспільства.

Додаткові матеріали:
Розрахунки

Цікаві факти з життя

Дружба з майбутнім королем

      Розповідають, що в дитинстві Ганс мав дружні стосунки із принцом Фрітсом. Власне, ця історія поширилася від нього. У своїх автобіографічних записах він згадував про те, як грався з майбутнім королем Фредеріком VII. Тому дехто навіть припускав його королівське походження. Андерсен навіть говорив, що все життя товаришував з Фрітсом. А коли він помер, то навіть був допущений до його труни на рівні з рідними. Більше ніхто, тільки він. Але, скоріше за все, це відбувалися лише в бурхливій уяві Андерсена.

Страхи та фобії письменника

      Кожна людина чогось боїться — це беззаперечний факт. Але казкар мав дуже велику кількість страхів — поширених і абсолютно незвичних, дивних:

1. Він боявся псів та бути пограбованим. 
2. Також у нього великий острах викликала сама лише думка про те, що він може померти під час пожежі. Уявіть собі, він навіть постійно носив із собою мотузку. Яким чином вона пов’язана із вогнем. Все просто: з її допомогою можна вилізти з палаючого будинку через вікно. 
3. Ще одна незвична фобія Андерсена — страх залишитися без паспорта.
4. У письменника ще був страх бути отруєним. Він проявився навіть тоді, коли скандинавські діти вирішили зробити йому подарунок і надіслали найбільшу в світі коробку із цукерками з шоколаду. Солодощі він навіть не скуштував і віддав їх своїм племінницям.
5. Також Андерсен вважав, що кількість його зубів безпосередньо впливає на його здатність до творчості. Тому він весь час страждав від зубного болю, але не позбувався хворих зубів.

Письменник і жінки

      Казкар за все своє життя не був ніколи одружений. Він був, здавалося, зовсім байдужий до жіночої статі. Поки одного разу, в 1840 році в його житті не з’явилася вона, Дженні Лінд. Вона була молодша за нього на 14 років, але не сприйняла його, як дорослого чоловіка. Зверталася до нього «братику» або «дитя». А він через три роки після знайомства з нею у своєму щоденнику залишить запис: «Я кохаю». Та ця любов так і залишилася виключно на сторінках зошита. У 1952 році його муза вийшла заміж за музиканта Отто Гольшмідта. Проте світу залишилися казки та вірші, присвячені Лінд.

      Дивними були відвідини письменником будинків розпусти. Він навіть не торкався дівчат, які там працювали. Він з ними просто говорив.

      Відповідно, неперевершеними казками письменника зачитувалися мільйони дітей, крім його власних. З однієї причини — він їх не мав.

Автограф Пушкіна

      Андерсен був сучасником Олександра Сергійовича. Але останній був дещо старшим. І його твори були вже досить відомими. Казкар був щирим прихильником його таланту. І дуже хотів отримати підпис Пушкіна. За замовленням він його отримав. Це був надпис на книзі «Елегія», видання 1816 року. До останніх днів він зберігав цю книгу і дуже хизувався тим, що має її. Вона не загубилася. Відомо, що в наш час вона зберігається в Датській Королівській Бібліотеці.

Переклад казок скорочували

      Відомо, що в Радянському Союзі все, що було пов’язане з релігійними згадками або знищували, або не помічали. Так казки Андерсена перекладалися таким чином, що цілі частини були скорочені або змінені. Жодної згадки про Бога, жодної згадки про церкву та віру. Хоча, як зазначають дослідники, абсолютно всі твори письменника були прорелігійними. Десь згадки про віру ми бачимо в самому тексті, десь — в контексті.

      В СРСР ми отримували велику кількість «перебраних» творів, переписаних, урізаних величезних збірників до маленьких книжечок.

      Наприклад:

• перекладачка Ніна Федорова зауважує, що в оригіналі твору «Снігова королева» згадується, що головна героїня, Герда, молилася, коли чогось боялася та читала Біблію. В перекладі цей епізод відсутній.
• у фразі «Все було в цьому будинку: і достаток, і чванливі панове, але не було в будинку господаря» була змінена кінцівка. Мало звучати «… але не було в домі Господа». Погодьтеся, що зміна одного слова в цьому випадку повністю змінює контекст.

День книги для дітей

      У день народження казкаря відзначається Міжнародний день дитячої книги. Він був започаткований у 1956 році.

      Також існує нагорода, яка має назву Золота медаль Ганса Крістіана Андерсена. Вона вважається найвищим досягненням у сучасній літературі в галузі дитячої літератури.

Пам’ятник наодинці

      Пам’ятник для письменника був створений і установлений ще за його життя. Він навіть особисто затверджував проект архітектора Огюста Сабьо. В першому варіанті скульптури він мав сидіти в кріслі, оточений дітьми з книгою в руках. Але таке бачення скульптора його обурило. Він сказав, що в такому разі міг би і розказати казку, а не прочитати. У варіанті ж втіленому у життя, письменник стоїть із книгою в руці без слухачів.